ПОРАДИ ПСИХОЛОГА ПО ТЕМІ "КОНФЛІКТИ"   

Конфлікти – це норма життя.
Коли вам здається, що у вашому 
житті немає конфліктів,
перевірте, чи є у вас пульс. 
Ч. Ліксон

              Конфлікт. Скільки неприємних спогадів пов'язано з цим словом. Конфлікти супроводжуються нерозумінням, образами, почуттям невдоволення, стресами, зруйнованими взаєминами… Напевне, немає такої людини, яка у своєму житті не побувала б у конфлікті, адже конфліктною є будь-яка ситуація, у якій зіштовхуються різні погляди, потреби, інтереси, цілі, бажання різних людей. Конфлікти вносять напруженість у стосунки, позбавляють нас спокою і радості, не дають можливості повноцінно працювати. А особливо прикро те, що конфлікти виникають найчастіше через дрібниці, через наше невміння спілкуватись, небажання зважати на потреби інших.

Але конфлікти можуть мати і позитивні наслідки, якщо вони є конструктивними і вирішуються шляхом мирних переговорів без сварок, бійок, крику, взаємних образ. Тоді вони допомагають розв'язати наболілі проблеми, прийти до спільного найкращого рішення.

Психологи розрізняють 5 типових форм поведінки у конфліктних ситуаціях:

·   Уникання, або відхід від конфлікту (намагання його не помітити) – це такий тип поведінки, коли на проблему просто не звертають увагу. Суть поведінки відображають приказки: «Не буди лихо, доки тихо», «Не чіпай, бо вламається». Уникання цілком виправдане тоді, коли напруженість у ситуації занадто велика і необхідно її знизити, або джерело розбіжностей несуттєве.

·   Боротьба або конкуренція – це такий тип поведінки, коли одна сторона завзято відстоює свої позиції і не враховує інтереси опонента. Зміст такої поведінки характеризують приказки: «Переможців не судять», «Сильний завжди правий». Цей тип поведінки найчастіше призводить до ускладнень конфлікту.

·    Поступливість або пристосування – тип поведінки, орієнтований на максимальне задоволення інтересів опонента, згладжування суперечностей на шкоду своїм інтересам. Зміст такої поведінки втілюють приказки: «Мир за будь-яку ціну», «Нехай буде гречка, аби не суперечка». Ця позиція доречна, коли потрібно зберегти добрі стосунки з іншою людиною, а привід конфлікту не значний; або результат набагато важливіший для іншої сторони, ніж для вас.

·    Компроміс – тип поведінки, який забезпечує часткове задоволення у конфлікті як власних інтересів, так і інтересів іншої сторони, що досягається за такої умови: «Я поступлюся тобі в чомусь, а ти мені в іншому». Зміст такої поведінки формулюється за допомогою приказок: «Краще півхліба, ніж нічого», «Поганий мир кращий за добру сварку»  

·     Співробітництво – тип поведінки, який забезпечує максимальне задоволення як власних інтересів, так  і інтересів іншої сторони. Зміст такої поведінки характеризують приказки:  «Одна голова добре, а дві – краще»,   «Те, що добре для Вас, добре і для мене».  Результатом цієї поведінки є повне вирішення конфліктної ситуації. Цей тип поведінки у конфлікті є найкращим .

Для спільного виходу з конфлікту бажано дотримуватися наступних умов:

1.   відокремити реальні причини конфлікту од формального приводу;

2.   зосередити увагу на проблемах, а не на особистих емоціях;

3.   діяти за принципом «тут і зараз», не згадуючи інші події і факти;

4.   створити обстановку рівної участі  усіх сторін у вирішенні конфлікту;

5.   говорити тільки за себе, не висловлювати здогадки про думки інших ;

6.    уміти слухати й чути іншого;

7.   поважно ставитися до особистості опонента, говорити про факти й події, а не про особистість  співрозмовника;

8.    створити клімат взаємної довіри і співпраці.   

Психологічна безпека – вчителю. Синдром професійного вигорання.

Якщо ми не знаходимо спокою у собі, 
безнадійно його шукати будь-де.
Ларошфуко

         За даними дослідження американського  Національного інституту проблем здоров'я і професійної безпеки в наш час більше 35 млн. людей у всьому світі страждають клінічною формою синдрому хронічної втоми. На початку 70 років XX ст.. цей стан було визначено як синдром «емоційного вигорання». 
        Існує так звана «група ризику» працівників, які найбільш схильні до вигорання – це  ті, хто працює у сфері «людина-людина» і в силу своєї професії змушені багато і інтенсивно спілкуватись з іншими  людьми. Факторами, які впливають на вигорання, є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше «вигорають» працівники з слабкою нервовою системою і ті, хто має інтровертований характер, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина».
        Процес вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» і розвивається поступово. Спочатку у «вигораючого» починає зростати напруга у спілкуванні. Далі емоційна перевтома переходить у фізичну, людина не відчуває в собі сил для виконання навіть дріб'язкових справ, доводиться докладати багато зусиль, щоб примусити себе приступити до роботи.  Така втома може провокувати стан пригніченості, апатію, спалахи роздратування, відчуття постійної напруги, дискомфорту. Стає усе важче зосередитись на виконуваній роботі, усе частіше з голови вилітають важливі справи. Людина вже не завжди здатна стримати викликане оточуючими роздратування, виникає потреба усамітнитися, обмежити контакти. Якщо ж це не вдається , то спрацьовує певна захисна реакція організму, яка може виражатися у байдужості до людей, цинізмі і навіть агресії. 
        Вигорання відбувається дуже поступово (I стадія триває 3-5 років, II триває 5-15 років, III – від 10 до 20 років), на його тлі можуть загострюватись хронічні і виникати нові хвороби.
        Синдром вигорання включає  в себе три основні складові:
-  емоційну виснаженість;
- деперсоналізацію;
-  редукцію професійних досягнень.
        Під емоційною виснаженістю розуміється відчуття спустошеності і втоми, викликане власною роботою. 
        Деперсоналізація (дегуманізація) —  цинічне відношення до роботи та до її об'єктів. Зокрема, в соціальній сфері при деперсоналізації виникає байдуже, негуманне, цинічне відношення до людей, з якими працюють. 
        Редукція професійних досягнень — виникнення у працівників почуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній. 
        Психофізичні симптоми:
- почуття постійної, неминаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми); 
- відчуття емоційного і фізичного виснаження; 
- зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості та страху); 
- загальна астенізація (слабість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників); 
- часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту; 
- різка втрата чи різке збільшення ваги; 
- повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну раннім ранком, починаючи з 4 год., або ж навпаки, нездатність заснути до 2—3 год. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати па роботу); 
- постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня; 
- задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні; 
- помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів. 
        Соціально-психологічні симптоми: 
- байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості); 
- підвищена дратівливість на незначні, дрібні події — часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи відмова від спілкування, «відхід у себе»); 
- постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому); 
- почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так. як треба»); 
- почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде», чи з чимось не вдасться впоратися; 
- загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»). 
        Поведінкові симптоми: 
- відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все складніше і складніше; 
- співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде); 
- незалежно від об'єктивної необхідності, працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить; 
- керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі й іншим; 
- відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів; 
- невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочого часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій; 
- дистанціювання від співробітників і учнів, підвищення неадекватної критичності; 
- зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотиків. 
        Швидко визначити свій рівень емоційного вигорання можна за методикою Бойко.

        Адекватне відношення до роботи і відведення їй належного місця у житті – найкраща профілактика професійного вигорання. Нажаль,  у житті ми не завжди маємо змогу робити тільки те, що нам подобається, приносить радість. А робота без радості пришвидшує вигорання в багато разів. Якщо ж користуватися настановою «Не можеш робити те, що любиш – навчись любити те, що робиш», то ніяке професійне вигорання нам не загрожуватиме! 
        Правильно плануйте свій час:
- 8 год – повноцінний здоровий сон
- 8 год – робота 
- 8 год – активний відпочинок

        Методи  гармонізації  психофізичного стану
        Людина є цілісною біоенергоінформаційною системою, тому вплив на будь-яку з цих складових позначається і на інших. Умовно всі методи гармонізації психофізичного стану людини можна об'єднати в 3 групи:
1. Фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану (вплив на фізичне тіло).
2. Емоційно-вольова регуляція психофізичного стану(вплив на емоційний стан).
3. Ціннісно-смисловий рівень регуляції психофізичного стану (вплив на думки, зміна світогляду).

        Фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану (вплив на фізичне тіло): 
- достатньо тривалий і якісний сон (важливо провітрювати приміщення перед сном, дотримуватися режиму  сна: засипати і прокидатись в один і той самий час)
- збалансоване, насичене вітамінами і мінералами харчування (особливо протистресовими вважаються мінерал магній і вітамін Е, який міститься у кукурудзі, моркві, ожині, горіхах, зернах соняшника, сої  (до речі, плитка темного шоколаду швидко покращить ваш настрій))
- достатнє фізичне навантаження, заняття спортом, ранкова гімнастика
- танці (танцювальні рухи під ритмічну музику сприяють звільненню від негативних емоцій, так само, як і будь-яка хатня робота) 
- фітотерапія, гомеопатія (сприяє заспокоєнню чай з м'яти, настоянка з кореню валеріани; підвищує життєвий тонус настоянка елеутерококу, женьшеню, родіоли рожевої)
- масаж (допоможе як класичний масаж, так і масаж біологічно активних точок на руках і ногах людини; корисно просто походити босоніж по землі, або по насипаним у коробку камінчикам)
- терапія кольором (зелений та синій колір допомагають заспокоїтись, червоний та жовтий надають енергію і бадьорість)
- ароматерапія (запахи апельсину, бергамоту діють на нервову систему збуджуючи, з'являється відчуття приливу сил; запахи лаванди, анісу, шавлії діють заспокійливо, допомагають зняти нервове напруження) 
- терапія мінералами
- дихальні вправи (заспокійливе з подовженим видихом дихання зменшує надлишкове збудження і нервове напруження; мобілізуюче дихання з збільшеним вдихом допомагає подолати в'ялість, сонливість)
- баня і водні процедури (контрастний душ перед сном допоможе зняти втому дня, а зранку додасть бадьорості; взагалі, вода чудово змиває будь-який негатив)

        Емоційно-вольова регуляція психофізичного стану(вплив на емоційний стан):
- гумор (сміх позитивно впливає на імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові; у відповідь на вашу усмішку організм продукуватиме бажані гормони радості; гумор чудово «перезаряджає» негатив)
- музика (найкраще сприяє гармонізації психоемоційного стану прослуховування класичної музики, хоча у малих дозах рок теж буває корисним, він допомагає вивільнитись від негативних емоцій)
- спілкування з сім’єю, друзями
- заняття улюбленою справою , хобі (комп’ютер, книжки, фільми, в’язання, садівництво, рибальство, туризм… ) 
- спілкування з природою(природа завжди дає людині відчуття приливу сил, відновлення енергії)
- спілкування з тваринами
- медитації, візуалізації (існують цілеспрямовані, задані на певну тему візуалізації – уявно побувати у квітучому саду, відвідати улюблений куточок природи і т.д.)
Пропонуємо вашій увазі одну з візуалізацій під чудову музику «Аве Марія».

- аутотренінги (самонавіювання)(емоційне напруження безпосередньо пов'язане з напруженням м'язів – у стані стресу організм входить у стан «бойової готовності» до активних дій; знімаючи напруження певної групи м'язів, можна впливати на негативні емоції, позбавитись від них) 

        Ціннісно-смисловий рівень регуляції психофізичного стану (вплив на думки, зміна світогляду)
        Образа, злість , невдоволення, критика себе та інших – все це найшкідливіші для нашого організму емоції. Наш мозок викидає гормони стресу на будь-які подразники, що загрожують нашому спокою. При цьому йому зовсім байдуже, реальні вони чи вигадані. Тому і на надуману проблему організм відреагує, як на справжню. Отже, важливо навчитись контролювати свої думки і емоції. Відомий дослідник стресу Сельє зазначав, що має значення не те, що з вами відбувається, а те, як ви це сприймаєте.
        Відома притча про двох мандрівників, яких мучила спрага і, нарешті, діставшись до поселення, вони отримали по півсклянки води. Один з подорожніх сприйняв склянку напівповною, з вдячністю прийняв ці  півсклянки води і був задоволений. Інший же сприйняв склянку напівпорожньою і лишився невдоволеним, що йому не налили повну склянку.
Дивились двоє в одне вікно: один угледів саме багно.
А інший – листя, дощем умите, блакитне небо і перші квіти,
Побачив другий – весна давно!...
Дивились двоє в одне вікно .
        Отже, важливо навчитись звертати увагу на позитивні моменти життя і вміти бути вдячними за них. Негативне запитання «За що?» бажано перетворювати на позитивне «Для чого?». Для чого у моєму житті з'явилась та чи інша неприємна ситуація? Які висновки я маю з неї зробити? Чого я маю в цій ситуації навчитись?
        Якщо з таких позицій підходити до життєвих ситуацій, то вони перестають сприйматися як проблеми, і життя починає сприйматись як школа, де події і ситуації складаються таким чином, щоб ми могли навчитись саме тому, що нам потрібно.  
Пам’ятайте, що подібне притягує подібне: чим ми цей світ наповнюємо через думки, емоції, вчинки, те до нас і повертається. Як говориться у відомій приказці: «Що посієш, те й пожнеш».
        Пропонуємо вашій увазі «Медитацію натхнення», яка допомагає замислитись над багатьма питаннями, переглянути свої життєві цінності.

На завершення хочеться побажати всім наснаги, радісного і творчого підходу до життя взагалі і роботи зокрема. :)

Використана література:
Аландаренко Ю. Психологічна безпека – вчителю//Психолог. - №4 (244) 2007.
Ассаджоли Роберто. Психосинтез: теория и практика. От душевного кризиса к высшему «Я». – М.: «REFL-book», 1994. – 314с.
Емоційне вигорання. – Упоряд.: В. Дудяк – К.: Главник, 2007. – С.128. (Серія «Психол. інструментарій»).
Кузьміна Т. Як допомогти вчителю зберегти своє здоров'я та подолати стрес//Психолог. - №29-30 (365-366) 2009.
Лууле Виилма. Душевный свет. – Екатеренбург. У – Фактория, 2003, - 240 с.
Маслоу Абрахам. Новые рубежи человеческой природы. Пер. с англ. М.: Смысл, 1999. – 425с.
Мешко Г., Мешко О. Професійне здоров'я педагога як об'єкт діяльності шкільної психологічної служби//Психолог. - №36 (276) 2007.
Синдром «професійного вигорання» та професійна кар'єра працівників освітніх організацій: гендерні аспекти. / За ред. С.Д. Максименка, Л.М. Карамушки, Т.В. Зайчикової - К., 2006. - 365 с.
Токар М. Збереження психологічного здоров'я педагогів //Психолог. - №47 (287) 2007.
Токар М. Стрес і його джерела //Психолог. - №38 (278) 2007.
Шеремет О. Вийдемо зі стресу разом. Соціально-психологічний тренінг//Психолог. - №23-24 (263-264) 2007.

Поради психолога

Особистісно зорієнтований підхід у навчанні грунтується на сприйнятті індивідуальності, самоцінності дитини як носія суб'єктивного досвіду, який складається у неї з перших днів життя. Учень має право на особистісний шлях розвитку та вибір засобів навчальної діяльності в межах її завдань.

• Учитель, ставлячись до учня як до особистості, дає йому змогу саморозвиватися й самореалізовуватися, враховує його можливості, особливості, зді­бності. Взаємодія між вчителем та учнем має будуватися на основі єдності позицій, бажань, а не вимушеного спілкування.
• Найголовніше завдання вчителя: максимально активізувати внутрішні ресурси своїх вихованців, щоб вони самі могли успішно впоратися з різноманітними навчальними, а в подальшому - виробничими проблемами. Дітей слід навчити на оптимальному рівні виявляти свій  інтелектуально - вольовий і моральний потенціал.
• Особистість педагога - лише передумова виховання дитини. Трансляція його позитивних якостей відбувається лише тоді, коли він, встановлюючи зв’язки з дітьми, створює й збагачує їхній досвід емоційних переживань.
• Якщо вчитель ставитиметься до учня без справжнього інтересу і поваги, у того не буде жодних підстав сприймати себе як особистість.
• Щоб зрозуміти учня, його думки, почуття, вчинки, треба брати емоційну участь у стосунках з ним, навчитися відчувати до нього постійний інтерес. Позиція безпристрасного арбітра згубна для справи.
• Такому вчителю, форми і способи діяльності якого статичні, не змінюються від уро­ку до уроку, від року до року, сьогодні нічого робити в класі.
• Якщо учень не сприймає ваших дій (способів впливу) щодо нього, то це озна­чає лише одне: ці дії не відповідають його особистісним особливостям.
• Якщо вам потрібно висловити зауваження учневі, то зробити це слід друже­любно і з повагою до нього. Ваше несхвалення його поведінки в певній ситу­ації втратить негативний ефект.
• Якщо виник конфлікт з учнем, не шукайте способів будь-що утвердити свою правоту. Спробуйте знайти взаємоприйнятні шляхи його розв’язання.
• У багатьох своїх учнях учитель вбачає однодумців і спільників. Досягти про­фесійного успіху вчитель може, лише узгоджуючи свої дії з ними.