Адже дуже багато змін відбудеться у житті дитини: з'являться нові знайомства, як з однолітками, так і з дорослими; нові взаємовідносини; нові обов'язки. Зміниться вид діяльності: зараз основною діяльністю Вашого малюка є гра, з приходом до школи основною діяльністю стане навчання.

Зміниться соціальна позиція дитини: ще сьогодні Ваш малюк є простою дитиною, а завтра – стане учнем з певними обов'язками.

Основною діяльністю дитини стане навчання, яке потребує неабияких зусиль з боку дитини, певних знань, а також певних вмінь та навичок. Все життя буде підпорядковуватись навчанню , школі, шкільним справам.

Безумовно, легше пристосуватись до тих змін у житті, які пов'язані з початком навчання у школі і успішніше себе реалізувати зможе та дитина, яка готова до шкільного навчання.

У психології виділяють таке поняття, як «готовність дитини до навчання». Що означає це поняття, з чого воно складається, чим визначається?

Загалом поняття «готовності дитини до школи» розглядається, як комплексне, багатогранне, яке охоплює всі сфери життя та діяльності майбутнього першокласника.

Необхідно одразу розділити поняття педагогічної та психологічної готовності до школи.

Під педагогічною готовністю, як правило, мається на увазі уміння читати, рахувати та писати. Однак сама по собі наявність лише цих вмінь та навичок не є гарантом того, що дитина буде навчатись успішно.

Психологічна готовність до навчання у школі включає такі компоненти:

фізіологічна готовність;
інтелектуальна (пізнавальна) готовність;
емоційно-вольова готовність;
соціальна готовність;
мотиваційна готовність.

Фізіологічна готовність означає достатній рівень дозрівання організму дитини, стан її здоров'я. Зрозуміло, що здорові діти краще пристосуються до змін, пов'язаних з початком навчання.

Інтелектуальна (пізнавальна) готовність пов'язана із відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини, тобто тих процесів, завдяки яким дитина пізнає навколишній світ: мислення, увага, пам'ять, сприймання, уява.

Мислення є найважливішою функцією мозку людини. Будь-який вид діяльності не може обійтися без мислення. А особливо – навчання.

На момент початку навчання у школі дитина має володіти певним запасом знань про навколишній світ, про себе, про природу, про інших людей, про стосунки між людьми. Наприклад, дитина має знати: своє ім'я, прізвище, основні кольори, основні геометричні фігури (трикутник, прямокутник, коло) . Володіти поняттям «більший»- «менший», «вищий»-«нижчий», «ширший»-«вужчий». Бажано, щоб дитина орієнтувалась у просторі (знала де права рука, розуміла поняття «під», «над», «біля», «між»).

Дитина має вміти аналізувати, встановлювати з’вязки, порівнювати, аналізувати, узагальнювати, визначати головні і другорядні ознаки предметів та явищ.

Увага є ще одною складовою інтелектуальної готовності. Чим вищий рівень уваги, тим вища ефективність навчання. Навчання ставить перед дитиною нові завдання, несхожі на ті, які вона звикла виконувати під час гри. Навчальні завдання, на відміну від ігрових, містять більше нової інформації, а процес виконання навчальних завдань вимагає більшого зосередження. А для цього бажано тренувати здатність малюка бути уважним, наприклад, за допомогою ігор і спеціальних вправ.

Безумовно, легше буде навчатись тій дитині, у якої гарно розвинута пам’ять.

Дуже бажаним для успішного навчання є вміння дитини відповідати на запитання, уміти висловлювати свої думки. Передумовою цих вмінь є достатній словниковий запас дитини. Достатній розвиток мовлення є ще одною складовою інтелектуальної готовності дитини до навчання.

Достатній розвиток м’язів руки, вміння виконувати пальчиками дрібні дії (наприклад, нанизувати намистинки) буде запорукою того, що дитина легко навчиться писати.

Якщо Ви хочете, щоб Ваш малюк добре навчався, із радістю відвідував школу – допоможіть йому. Читайте малюку книжки: казки, вірші, оповідання. Після того, як казка прочитана, попросіть, щоб малюк переказав прочитане.

Розвивати мислення, увагу, пам’ять, дрібну моторику, розширювати словниковий запас можна і під час спеціальних ігрових занять із малюком (саме гра перетворює нудне навчання на яскраву, цікаву пригоду), і під час щоденного побутового спілкування. Наприклад, коли Ви гуляєте з малюком, розказуйте йому про те, яка зараз пора року, що відбувається у природі; якого кольору проїхала машина; яке дерево вище, а яке нижче. Розказуйте різні відомості про навколишній світ. Розширювати словниковий запас малюка можна за допомогою гри «Хто більше?»: загадайте якийсь предмет, чи явище, і називайте його ознаки: хто більше назве? Наприклад: «сніг» - білий, холодний, блискучий, іскристий, м’який, ранній, несподіваний, глибокий, дрібний, пухнастий, лапатий і т. д.

Щоб розвинути дрібні м’язи руки, надавайте малюку можливість ліпити, малювати, розфарбовувати розмальовки; вирізати чи виривати пальчиками обведені фігурки. Створюйте разом з дитиною різні фігурки із паличок (можна використовувати навіть сірники – тільки обов’язково під Вашим наглядом). Нехай малюк складе таку саму фігурку, яку склали Ви, спочатку дивлячись на неї (так буде розвиватись сприймання, вміння орієнтуватись на зразок), а потім по-пам’яті (щоб розвивалась пам’ять, Ваші фігурки із сірників спочатку мають бути дуже простими, поступово їх потрібно ускладнювати).

Зараз у книжкових магазинах, на базарах, у кіосках можна придбати велику кількість книжок по розвитку мислення, пам’яті, уваги, сприймання, по підготовці дитини до навчання у школі.

А щоб Ваші ігри з малюком Були успішними, дотримуйтесь важливого правила: під час гри забудьте про те, що Ви авторитетні і всезнаючі мама, тато, бабуся чи дідусь, а перенесіться у власне дитинство і станьте, хоч ненадовго, знову дитиною – будьте для малюка рівноправним партнером у грі, який також може сумніватись, сумувати і щиро радіти із своїх результатів.

Не менш важливою, ніж інтелектуальна готовність, є емоційно-вольова готовність дитини до навчання. Ця складова включає достатній розвиток волі, послаблення імпульсивних реакцій, вміння керувати своїми емоціями (наприклад, слухати, не перебиваючи). Емоційно-вольова готовність вважається сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, докладати зусиль для реалізації мети, долати перешкоди, виконувати не цікаву, але корисну роботу.

Чи має Ваш малюк прості, але постійні доручення (наприклад поливати квіти)? Чи прибирає за собою іграшки? Чи застеляє свою постіль (нехай і з Вашою допомогою)? Чи не перебиває Вас під час розмови? Чи має терпіння?

Давши відповідь на ці прості запитання, ви дізнаєтесь, чи сформована у малюка емоційно-вольова готовність.

Наступний компонент – соціальна готовність. Вона містить у собі сформованість у дитині якостей, завдяки яким вона може спілкуватися з іншими дітьми, з вчителькою. Це і бажання спілкуватися, і вміння встановлювати взаємовідносини з однолітками і дорослими; уміння поступатись, підкорятись інтересам дитячої групи, класу; повага до бажань інших людей.

Взагалі, дитина поводить себе з іншими дітьми у школі так, як бачить це і чує вдома. Тобто дитина у своїх взаємовідносинах з іншими дітьми є дзеркалом того, які взаємовідносини панують у сім'ї. Саме у родині дитина отримує перші зразки спілкування. Якщо дитина вдома є свідком неповаги членів сім’ї один до одного, сварок, бійок, то вона вважає таку поведінку нормальною і сама починає так поводити себе в школі.

Мотиваційна готовність сформована, якщо у дитини є бажання ходити до школи, є прагнення здобувати знання, дізнаватись нове, цікаве, виконувати нову соціальну роль – роль школяра.

І тут багато що залежить від Вас, шановні батьки. Не залякуйте малюка школою, фразами подібними до такої: «Ось підеш у школу – там тобі покажуть!»

Налаштовуйте малюка на школу позитивно: «У школі буде цікаво, радісно, ти дізнаєшся багато нового і корисного».

Бажаємо Вам, щоб початок навчання малюка в школі став приємною подією в житті всієї родини .

Рекомендації батькам щодо розвитку пізнавальної сфери дітей

Увага

1. У кожне заняття включайте вправи, ігри на розвиток уваги, широко представлені в літературі для педагогів і батьків.
2. Включайте в заняття завдання, що потребують тривалого зосередження: намалювати місто, побудувати складний міст, прослухати і переказати казку тощо.
3. Частіше пропонуйте дітям, особливо з низьким показником розвитку уваги, вправи: у газеті, у старій книзі на одній зі сторінок закрес- лювати олівцем усі букви «а», намагаючись не пропускати їх (завдання поступово можна ускладнити, попросивши дитину закреслити всі букви «а», обвести у кружечок усі букви «к», підкреслити всі букви «о»).
4. Використовуйте дидактичні ігри з чітко вираженими правилами.
5. Регулярно включайте дітей у виконання завдань за попередньо розробленим планом дій: можна виконувати будівлі з конструкторів, малюнки, орнаменти, аплікації, вироби, форму яких ви задаєте словесно або за допомогою схеми.
6. Тренуйте дітей у переказі розповідей, казок за схематичним планом, складеним вами.
7. Пропонуйте дітям: повторювати слова, цифри, речення, сказані вами; незакінчені фрази, які потрібно закінчити; запитання, на які необхідно відповісти, заохочуючи тих дітей, хто намагається частіше відповідати на них.
8. Учіть порівнювати, аналізувати зразок і результати своєї або чужої роботи, знаходити і виправляти помилки.
9. На уроках у школі від дітей буде потрібно швидке переключення уваги з одного виду діяльності на інший. Цю властивість уваги можна формувати за допомогою рухових вправ. Дитина повинна починати, виконувати й закінчувати свої дії за командою дорослого, швидко переходячи від одного виду рухів до іншого: стрибати, зупинятися, крокувати тощо.
10. Періодичне переключення з одного виду роботи на інший, багатогранна структура заняття, активна пізнавальна діяльність, формування операцій контролю і самоконтролю — такий підхід зробить заняття цікавим для дітей, що саме по собі сприятиме організації їхньої уваги.

Пам 'ять

1. Пояснюючи дітям новий матеріал і повторюючи пройдений, сполучіть словесне пояснення з наочністю або із зображенням тих предметів або явищ, про які йдеться, використовуйте малюнки, таблиці, схеми (особливо для дітей із доброю зоровою пам'яттю).
2. До дітей з недостатньо добре розвиненою слуховою пам'яттю необхідний індивідуальний підхід: опора не тільки на слух, а й на інші органи почуттів (зір, нюх, дотик).
3. Для поліпшення процесу пам'яті виховуйте в дітей прийоми осмисленого запам'ятовування і пригадування, уміння: аналізувати, виділяти у предметах зв'язки, ознаки, порівнювати предмети та явища між собою, знаходити в них подібності й відмінності; здійснювати узагальнення, поєднувати різні предмети за якимись загальними ознаками; класифікувати предмети та явища на основі узагальнення; встановлювати значеннєві зв'язки між пропонованими об'єктами для завчання й навколишніми предметами.
4. Включайте ігри і вправи для розвитку пам'яті в кожне заняття.

Мислення Мовлення

Розумовий процес складається з низки операцій. Найпоширеніші з них — аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення, класифікація. Найчастіше більшість із них не усвідомлюються. Тому для того, щоб дитина активно володіла розумовими операціями, їх треба виділити, довести до рівня усвідомлення і спеціально навчити.
1. Включайте в заняття завдання на: порівняння пари предметів або явищ — знаходження подібності й відмінностей між ними; класифікацію, узагальнення різних предметів за загальними ознаками; знаходження «зайвого» слова або зображення, не пов'язаного загальною ознакою з іншими; складання цілого з частин (розрізні картинки); послідовне розкладання картинок і складання розповіді за ними; усвідомлення закономірностей (розглянути орнамент, візерунок, продовжити його); завдання на кмітливість, логічні міркування тощо.
2. Заняття з малювання, ліплення, виготовлення різних виробів повинні не тільки включати копіювання зразка і відпрацьовування окремих графічних навичок, а й розвивати вміння планомірно досліджувати предмети, фантазувати, уявляти.
3. Розширюйте кругозір дітей, їхні основні уявлення про природні, соціальні явища, нагромаджуйте в дітей знання і враження, обговорюючи з ними прочитані книжки, аналізуючи поведінку людей.
4. З метою розвитку мовлення: після читання вголос казок, розповідей, просіть дітей переказати почуте, відповісти на запитання, поставити свої; розвивайте в дітей уміння будувати розповідь за картинкою, за планом, за темою; допомагайте дітям будувати висновки, міркування, робити умовиводи; учіть дітей доводити свою думку, виражати її. На занятті має звучати не монолог вихователя, а діалог із дитиною або групою дітей.

Дрібна моторика

Розвиток дрібної моторики перебуває у тісному зв'язку з розвитком мовлення й мисленням дитини. Тому бажано щодня робити якісь вправи: катати по черзі кожним пальцем камінчики, дрібні намистинки, кульки; розминати пальцями пластилін; стискати й розтискати кулачки, при цьому можна уявляти, начебто кулачок — пуп'янок квітки (уранці він прокинувся й розкрився, а ввечері заснув — закрився, сховався); робити м'які кулачки, які можна легко розтиснути й у які дорослий може просунути свої пальці, і міцні, які не розтиснеш; двома пальцями руки (указівним і середнім) «ходити» по столі: спочатку повільно, начебто хтось крадеться, а потім швидко, начебто бігти (вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою); показувати окремо тільки один палець — указівний, потім два — указівний і середній, далі три, чотири і п'ять, показувати тільки один великий палець окремо; тарабанити всіма пальцями обох рук по столі; махати в повітрі тільки пальцями; кистями рук робити «ліхтарики»; плескати в долоні тихо й голосно в різному темпі; збирати всі пальчики в пучку; нанизувати великі ґудзики, намистини, кульки на нитку; намотувати тонкий дріт у кольоровій обмотці на котушку, на власний палець; шв'язувати вузли на товстій мотузці, шнурівці; застібати ґудзики, гачки, блискавки, кнопки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки ключиком. Корисні такі види діяльності, як образотворча, конструктивна.

Рекомендації щодо емоційно-особистісних проблем

Упертість, примхи, неслухняність, дух суперечності

1. Як тільки дитина починає вередувати, обійміть її, переконайте у своїй любові й постарайтеся відвернути од капризу.
2. Якщо не вдалося це зробити, залишіть її у спокої, не звертайте на неї уваги, не беріть у цій сцені участі. Зберігайте спокій і байдужість, що б дитина не робила.
3. Якщо дитині колись удалося домогтися свого за допомогою примхи, вона робитиме це повсякчас.
4. Коли дитина заспокоїться, ласкаво поговоріть із нею. Скажіть їй, як вас засмутила її поведінка, виразіть упевненість, що надалі вона поводитиметься краще.
5. Діти не вміють управляти ні своїм обуренням, ні почуттям провини. Тому не можна виявляти після істерики дитини невдоволення, лаяти й дорікати їй, погрожувати покаранням, а краще сказати їй, що вона вже досить покарала себе, і показати, що, незважаючи ні на що, ви її любите.

6. Дитина набагато охочіше прийме вказівки, радо виконуватиме їх, якщо буде переконаною в тому, що її люблять.

7. Постарайтеся поменше читати мораль, установлювати заборони, указувати, карати, тиснути і побільше виявляйте тепла, доброзичливості, спокою, терпіння, ласки, поблажливості, навіть ціною деяких компромісів.

Негативістська демонстративність поведінки

Подібна поведінка обумовлена порушенням стосунків із дорослими. Для таких дітей характерна демонстративність у сполученні з переживанням дефіциту спілкування, уваги, високих оцінок. Рекомендується чіткий розподіл, регуляція батьківської і виховательської уваги до дитини за формулою: «приділяти їй увагу не тоді, коли вона «погана», а коли вона гарна». Основна рекомендація: відкрите, довірливе спілкування в ті хвилини, коли дитина спокійна, урівноважена, робить те, що треба (або, принаймні, те, що можна).

Агресивність

Кращий спосіб уникнути надмірної агресивності в дитині — виявляти до неї любов. Агресивна реакція — це реакція боротьби. Вона складається з незадоволеності, протесту, виникає при спробі дитини змінити становище речей. Розпач, роздратування, жаль, нетерпіння дорослі виражають драматичніше і переконливіше, ніж любов, тому, якщо дитина бачить у дорослих людей, що більш-менш регулярно приглушують її, вона неодмінно стає злою й агресивною. Свою агресію дитина може виявляти не обов'язково до об'єкта невдоволення, а до людей, тварин. Якщо дитина була надто розпещена або заголублена у перші 3—4 роки життя, то її психічний розвиток сповільнюється, і тоді всяка зміна ставлення до неї викликає агресивні дії. Лише одне ласкаве слово може зняти озлоблення дитини. Потрібно, щоб вона почувалася прийнятою й улюбленою, потрібно зрозуміти причини протесту й опору та вилучити їх. Необхідно зняти тривожність, чому сприяє тепла емоційна атмосфера вдома й у групі, тому що за агресією стоїть відчуття небезпеки, погрози зовнішнього світу. Дуже важливо давати вихід агресії. Для цього існують нескладні прийоми: дати змогу дитині люто рвати папір, різати пластилін, робити необразливі руйнівні дії, що у приступі агресії дитина може робити довго і з насолодою. Після цього корисні заспокійливі заняття типу гри з піском, водою і (або) релаксація. Якщо обурення дитини постійно приглушується, то воно нагромаджується і виявляється часто лише у зрілому віці, коли неможливо виявити причини, тому що агресивність уже виливається в інші форми.

Підвищена рухова збудливість (гіперактивність)

Якщо дитина надмірно рухлива, якщо в неї часто змінюється настрій, якщо вона страждає на енурез, гризе нігті, смокче палець, погано спить — усе це ознаки нервового напруження. Причини: несприятлива обстановка в родині, надмірна вимогливість, суворість, принциповість батьків або інших дорослих, їхня брутальність або непослідовність поведінки; грубі родопомічні процедури, родова травма, раннє пошкодження головного мозку; реакція дітей на заборони бігати, лазити, стрибати, що переходить у тривожний стан, дратівливість. Окрики, обсмикування, невдоволення й роздратування дорослих у такі хвилини, спроби втихомирити дитину дають прямо протилежний ефект, тому що це саме ті заходи, що викликають у дитини бажання рухатися ще більше. Кращий спосіб — терміново знайти будь-яке заняття, пов'язане з рухом, гру, що потребує великих фізичних зусиль, тому що надмірною рухливістю дитина намагається розрядити нервове напруження. У спілкуванні з такими дітьми сполучіть твердість і послідовність з теплотою і доброзичливістю.

Боязкість, тривожність, відгородженість, бар'єри у спілкуванні

Знайдіть будь-яку галузь реальних успіхів, підкреслено виділяйте гаку діяльність, у якій дитина успішна, може самореалізуватися, самостверджуватися, переживати успіх і пов'язані з ним позитивні емоції, знайти втрачену віру в себе. Не дратуйтеся через повільність (такі діти унаслідок тривожності боязкі, загальмовані, що виявляється у сповільненості моторики, психічних реакцій). Не робіть за дитину те, що вона у силах зробити сама. Залучайте її до ігор, що розвивають рухи, вправність, спритність, швидкість реакції. Особливу увагу приділяйте вихованню в дитини самостійності й ініціативи, тому що її активність невисока і вона схильна робити те, що їй запропонують. З цією метою використовуйте колективні ігри, частіше пропонуючи дитині виконання ролей, що потребують прийняття яких-небудь рішень, активного мовного спілкування з іншими дітьми (наприклад, роль капітана корабля, лікаря тощо). Залучайте дитину до частих виступів перед дитячою і дорослою аудиторією (читання віршів, ролі у спектаклі, танцювальні ігри). Для розвитку великих рухів домагайтеся підвищення рухової активності дитини. При цьому не потрібно залучати її до участі у спортивних заняттях: невдачі можуть віджахнути її од фізкультури. Корисні фізична зарядка, жартівливі, рухливі ігри. За тривожністю може стояти брак емоційної підтримки з боку оточуючих. Тому насамперед необхідно створити вдома й у групі атмосферу безпосереднього емоційного спілкування, взаєморозуміння, довіри, що зніме в дитини почуття тривожності перед дорослими й дітьми, і допоможе їй вільно виявляти своє «Я». Якщо дитина буде впевнена у любові й підтримці батьків, якщо дім буде для неї безпечним островом, а батьки, незалежно від її успіхів, віритимуть у неї — вона відчує себе спокійніше і з іншими людьми.

Егоїзм, жадібність

Егоїзм зазвичай пов'язують із розпещеністю дітей. Але це далеко не єдина причина. Егоїстичними ростуть не лише розпещені діти, а й діти, позбавлені любові та турботи. Жорстокість або байдужість до дитини приводять до того, що в неї виробляється вороже, недовірливе, оборонне ставлення до людей і довкілля: вона замикається в собі, росте тривожною, агресивною, важкою у спілкуванні. Дитина неправильно розцінюватиме володіння речами і стане егоїстом у тому випадку, коли її впевненості в собі загрожуватиме втрата батьківської любові. Вона може мати безліч іграшок і бути при цьому недовірливим егоїстом, її невміння поділитися чимось з іншими може бути витлумачене як знак недовіри, тому що виросла вона тільки зовні, оточуючи себе іграшками як сурогатом теплих почуттів, яких у неї не було або було мало. У перевихованні егоїстичних дітей потрібно керуватися «історією хвороби». Одна річ — розпещені діти — діти-споживачі. Потрібно вчити їх зважати на інших людей і їхні недоліки, виховувати в них доброту й чуйність. Не ставте дитину у виняткові умови, учіть її ділитися всім, що в неї є, розділяйте все порівну між усіма членами родини. Зовсім інша річ — дитина травмована, тривожна, позбавлена ласки й любові. Такій дитині потрібно відкрити світ добрих стосунків, любові й поваги, їй необхідно пережити успіх, одержати схвалення. Коли в дитячу колекцію якихось речей, іграшок дорослі додадуть свій час і самих себе, то виявляться в цій колекції найбільшою цінністю, значення ж інших речей померкне, і дитина поступово стане все більш великодушною і все менш егоїстичною. Увага й любов необхідні всім дітям так само, як світло і тепло сонця для всього живого. Але любов не повинна бути сліпа, вона потребує розумності, мудрості, що виявляється у сполученні поваги, доброти й вимогливості, ласки й суворості.

Дитина говорить неправду

Діти брешуть, щоб: справити враження й усталити власне добре уявлення про себе, домогтися похвали або вияву любові; приховати свою провину, уникнути покарання; виразити свою ворожість. Діти ненавидять запитання-пастки, що змушують їх вибирати між неправдою і гіркою правдою. Якщо ви знаєте відповідь, не ставте запитань. Не провокуйте нову неправду. Іноді сам характер запитання змушує дитину брехати, а це завдає зайвого удару по її самолюбству. Краще сказати, що вам усе відомо, і пояснити дитині, що треба було зробити. З усіх способів припинити неправду найгірший — намагатися залякати дітей. Бурхлива негативна реакція на неправду дитини лише підсилить її потребу брехати. Вона відчує себе ще невпевненіше й намагатиметься знайти можливість заслужити похвалу, уникнути покарань, докорів. Водночас її ворожість лише підсилиться через те, що з нею грубо повелися. Крім того, дорослі повсякчас плутають уявлення дитини, удаючись до так званої «безневинної неправди». Дитина розуміє, що в якихось випадках дорослі говорять неправду, і легко знаходить собі виправдання, коли сама бреше. Чим краще дитина почуватиметься в товаристві батьків, вихователів, чим частіше її заохочують за хороші вчинки, тим краще уявлення в неї складеться про себе саму і тим рідше в неї виникатиме потреба говорити неправду.

Ще кілька порад

У стосунках із дитиною не покладайтеся на силу. Це озлобить її і привчить до того, що зважати слід лише на силу. Не давайте обіцянок, яких ви не можете виконати. Це похитне віру дитини у вас. Не робіть за дитину те, що вона у змозі зробити сама. Вона може і надалі використовувати вас як прислугу. Не поправляйте дитину у присутності сторонніх. Якщо ви скажете їй усе спокійно, віч-на-віч, вона зверне набагато більше уваги на ваше зауваження. Не читайте дитині нотації і не кричіть на неї, інакше вона буде змушена захищатися, прикидатися глухою. Змиріться з тим, що дитина любить експериментувати. Так вона пізнає світ. Кращий спосіб виховати відповідальність і впевненість у собі — надати дитині можливість самостійно приймати рішення. Дитина вчиться на власному досвіді, тому не слід оберігати її від наслідків власних помшюк. Заохочуйте допитливість дитини. Якщо ви спробуєте спекатися її, коли вона ставить відверті запитання, дитина шукатиме відповіді на стороні. Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, із розумінням, не перебиваючи і не відвертаючись. Не дайте їй запідозрити, що вас мало цікавить те, про що вона говорить. Не ставте занадто багато запитань і не встановлюйте безліч правил для дитини: вона не звертатиме на вас уваги. Нехай дитина дає волю своїм фантазіям. Жива уява — дарунок, властивий дитинству. Ніколи не придушуйте його! Поява дитини в родині може викликати кризу в житті старшої дитини. Ставтеся до дітей однаково. Старша дитина повинна знати, що ви любите її нітрохи не менше, ніж інших дітей. Гарний спосіб припинити сварку між дітьми — перемінити обстановку, відволікти їх. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, любіть її такою, якою вона є. Якщо ви хочете розвинути в дитині певні якості, ставтеся до неї так, немов вони вже є.

Котовський ліцей

Інформація для батьків